Рубрики 
Нaрoдився 4 грудня 1875 у Прaзі. Нeщaсливe дитинствo та 5 років навчання у військовій школі в Санкт-Пельтені наклали незабутній відбиток на його чутливу натуру і назавжди поселили в ньому почуття самотності.
Рання лірика Рільке типова для поезії неоромантизму. Його збірка Вінчаний снами (Traumgekrnt, 1897), наповнений неясними мріями з відтінком містицизму, виявила яскраву образність та володіння ритмом, розміром, прийомами аллітерації і мелодикою мови. Ретельне вивчення спадку датського поета Й.П.Якобсена (1847-1885) окрилило і наповнило його строгим почуттям відповідальності. Дві поїздки до Росії, на його «духовну батьківщину» (1899 і 1900), вилилися в збірку Часослов (Das Stundenbuch, 1899-1903). Прозїчним доповненням до Часослову стали Історії про доброго Бога (Geschichten vom lieben Gott, 1900).
Властиве Рільке прагнення «жити серед натовпу, але бути у часі бездомним» визначило наперед його відлюдницьку долю і безпритульність. Рільке отримав родинний герб, наївно увірувавши в свою приналежність до древнього рицарського роду, — ця помилка увічнила його імпрессіоністична поема в прозі Пісня про любов і смерть корнета Крістофа Рільке (Die Weise von Liebe und Tod des Kornets Christoph Rilke, 1906).
З 1900 по 1902 Рільке жив недалеко від колонії художників Ворпсведе, в 1901 одружився на Кларі Вестхоф. Обмеженість у статках і художні пошуки привели його в Париж, де він мав змогу спілкуватися зі скульптором О.Роденом. Французький імпресіоністичний живопис і символічна поезія також відобразилися на поезії Рільке, котра набула пластичності, широти діапазону і зосередженості на передачі незмінної суті речей (Нові вірші — Neue Gedichte, 1903-1908). Найбільший прозаїчний твір Рільке, різноплановий декадентський роман Записки Мальте Лаурідса Брігге (Die Aufzeichnungen des Malte Laurids Brigge, 1911), виявляє різноманітний вплив Парижу на сприйнятливий естетизм Рільке.
Перша світова війна змусила його на деякий час залишити Францію. В 1922 творча напруга, що довго стримувалася, разрядилася у важких для сприйняття, часто темних Дуінезьких елегіях (Duineser Elegies, 1912-1923) і натхненних Сонетах до Орфея (Die Sonette an Orpheus, 1923). Розвиваючи глибоко оригинальну символічну космологію, Рільке підіймаєтсья до нових метафізичних висот, цукає застосування диссонансів і протиріч, що мучили його все життя. В пафосі ствердження видимого, «милої землі», народжується формула «перевтілення» як передачі внутрішньої реальності речей.
Гений Рільке самотній. Його сприйняття життя, сама його творчість, яку глибоко торкнула думка про смерть, були трагічными. Слово німецької мови набуло під його пером виключну значимість, а його листи являють собою вражаюче свідоцтво абсолютної вірності поезії. Помер Рільке у Валь-Мон (Швейцарія) 29 грудня 1926.