Рубрики 
(1048 — 1122)
Oмaр Xaйям (18.05.1048, Нішaпур — 04.12.1122, тaм сaмo) — пeрськo-тaджицький пoeт.
Oмaр Xaйям нaрoдився у місті Нішaпурі — oднoму з головних культурних центрів стародавнього Ірану. Дату народження поета змогли встановити лише недавно, розшифрувавши його гороскоп. Припускають, що гороскоп міг бути складений самим Омаром Хайямом, бо він захоплювався астрологією. Роки його навчання і мандрувань минали у різних містах Хорасану і Мавераннахру — Нішапурі, Самарканді, Бухарі, Гераті. Балхі, Ісфахані.
На Близькому Сході Омар Xайям був знаний передусім як видатний учений. Слава про його дивовижні знання поширилася по всій Середній Азії. Він був видатним математиком, фізиком, астрономом, філософом — справжнім тогочасним енциклопедистом. «Імам Хорасану», «Вчений муж століття», «Знавець грецької науки». «Цар філософів Сходу і Заходу» — ось далеко не повний перелік почесних титулів Омара Xайяма у зоряні часи його слави.
У філософії Омар Xайям вважав себе послідовником Ібн Сіни (Авіценни), модель Всесвіту якого з «Книги зцілення» була сприйнята західноєвропейськими вченими і відтворена у «Божественній комедії» Данте. Приблизно у двадцять п’ять років О. X. написав свій перший алгебраїчний трактат, що уславив його як ученого.
У 1074 р. молодого поета і вченого запросили в Ісфахан (тогочасну столицю сельджуцького султана Малік-шаха Ісфахані) керувати обсерваторією. Омару Хайяму надали прекрасну можливість займатися наукою, а для поезії залишалися години дозвілля. Відомо, що поет писав свої чотиривірші на полях наукових праць. Рукописів його віршів досі не знайдено. В обсерваторії в Ісфахані під опікою головного візира Омар Xайям успішно провадив наукові досліди, написав цікаві праці з математики і фізики, на основі глибоких астрономічних спостережень створив календар, що був, як запевняють фахівці, точнішим за сучасний.
Омар Xайям піддав сумніву непохитність основного постулату Евкліда про те, що паралельні лінії ніколи не перетинаються. Чи справді ніколи — навіть у безкрайньому просторі? А що є нескінченність? І хіба стародавні греки серйозно сприймали нескінченність? Чи не вважали вони нескінченністю те, що неможливо перевірити вимірюваннями? Сам того не підозрюючи, Омар Xайям близько підійшов до вирішення проблеми, яку через багато століть після нього розв’яжуть М. Лобачевський і Б. Ріман.
Омара Xайяма неможливо уявити безпристрасним ученим, який замкнувся в колі лише своїх наукових інтересів. У віршах, а так воно, мабуть, було і в житті, ми бачимо його у веселому оточенні друзів, на лоні природи. Іранський дослідник, знавець життя і творчості поета Р. Даштакі писав: «Омар Xайям був Людиною. Не потрібно робити з нього ні п’яницю, ні ловеласа з французьких романів. Він був таким, як усі ми: інколи мерзнув і голодував, інколи жив прекрасно, багато думав і багато працював. Але водночас встигав любити. Кого? Я б сказав так: людину взагалі…»
Життя і творчість Омара Xайяма — це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше усвідомлював, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею творення Всесвіту і людини. На схилі літ він дійшов такого іронічного висновку:
Я тільки й знаю, що знання шукаю,
В найглибші таємниці проникаю.
Я думаю вже сімдесят два роки —
І бачу, що нічого я не знаю.
У 1092 р. померли Малік-шах і його головний візир Нізам аль-Мульк. Ісфаханську обсерваторію закрили. Омар Xайям намагався зацікавити спадкоємця шаха астрономічними заняттями і склав мовою фарсі цікаву «Книгу про свято весняного рівнодення ноуруз». Але марно: нових можновладців астрономія не цікавила. Через деякий час сельджуцькою столицею знову стало місто Мерв.
Омар Xайям переїхав туди і продовжував свою наукову роботу. Оточений недоброзичливцями з-поміж релігійних ортодоксів, він, очевидно, дотримувався правила «мовчання — золото» й уникав публічних виступів, або, як пише тогочасний хроніст, «був скупим до написання книг і викладання». Поет зустрічав надвечір’я свого життя спокійно, із філософською мужністю і стійкістю людини, яка знає невблаганну силу плинності часу:
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба;
Боюсь неправедно прожити на землі.
Останні роки свого життя Омар Xайям провів у Нішапурі, читаючи книги і розмірковуючи про сенс буття. Як стверджує молодший сучасник поета — Бейхак, у день смерті, відклавши книгу Ібн Сіни, Омар Xайям написав заповіт. Потім помолився і після цього не їв і не пив. Коли закінчив останню вечірню молитву, вклонився до землі і сказав: «О Боже мій, Ти знаєш, що я спізнав Тебе в міру моїх можливостей. Пробач мені, моє пізнання Тебе — це мій шлях до Тебе». І помер.
Література доби мусульманського Ренесансу — це насамперед глибока, емоційно багата лірика. Й.В. Ґете порівнював барвисту палітру сприйняття світу у перській поезії зі східним ярмарком, із фантасмагорією барв, запахів, відчуттів, що символізують красу та повнокровність світу.
Поетичні перлини поета — рубаї (лірико-філософські чотиривірші) — були об’єднані сходознавцями-перекладачами у збірку «Рубайят», що відома нині у всьому світі. На відміну від інших поетів Сходу, Омар Xайям був послідовним прихильником цього найскладнішого жанру персько-таджицької лірики. Принципово нове, що привніс Омар Xайям цей традиційний жанр, полягає в науково-філософській глибині чотиривірша, яка в його творчості ґрунтується на раціоналістичній світоглядній основі.
Омар Xайям відшліфував форму рубаї і визначив його внутрішні закони. Девізом його творчості можуть бути слова: «Хай живе життя!» Яким воно буде після смерті — невідомо нікому, стверджує поет. Усі помремо, розсиплемося у порох, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто прожив свій недовгий вік за високими законами доброти, любові та людяності:
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному.
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу; якою буде ця мить — залежить від самої людини:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Естетика поезії Омара Xайяма — це не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, яка зумовлюється цілковитою неміччю людини, а сприйняття життя у його миттєвій красі. Не всесвітня печаль, а насолода від кожної хвилини цього життя. Не втеча у сферу ідеального, недосяжного кохання, а любов до земної жінки. Не жах перед смертю, а філософське до неї ставлення — «того, що суджено, боятися не треба»:
Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
Глибоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Xайяма. Його ліричний герой — у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в чотиривіршах поета звучать скепсис і відчай, віра і заперечення. Омар Xайям любить закидати читача запитаннями: «То що ж робити?», «То як же бути?», «То що ж то далі?»:
Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
У віршах поета багато недомовленого: напівтони, натяк, умовність, незавершеність думки, зумисна «туманність» висловів. Вони спонукають читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку і думати.
Надзвичайною глибиною змісту й майстерністю художніх творів Омар Xайям здобув світову славу. Його твори перекладені мовами багатьох народів світу і читаються із зацікавленістю майже через тисячоліття після їх створення.