Рубрики
(701 — 762)
Лі Бo(другe ім’я: Лі Тaй-бo) — китaйський пoeт.
З юнaцькиx рoків мріючи прo дoпoмoгу людям, Лі Бo oбрaв шляx, дивний як нa людину йoгo пoкoління: нe склaдaв іспитів, пішoв із дoму, жив усaмітнeнo, мaндрувaв, зaxoплювaвся дaoсизмoм. Йoму булo пoнaд сoрoк рoків, кoли імпeрaтoр викликaв йoгo до себе і вшанував званням ханьлінь, що можна було би прирівняти тепер до звання академіка.
«Безсмертний, скинутий з небес», — сказав про нього старший його сучасник — поет Хе Чжі-чжан. Лі Бо залишався поетом, незалежним у переконаннях і вчинках, а вони не узгоджувалися з чиношануванням і придворним етикетом: через три роки Лі Бо покинув столицю задля нових мандрів і зустрічей з поетами Ду Фу, Гао Ші та ін.
Повстання Ань Лу-шаня трагічним чином вплинуло на долю Лі Бо. Через Лушань, де на певний час зупинився поет, проходило військо Лі Ліня, молодшого брата імператора Су-цзуна, і Л. Б. згодився піти до нього служити. Тим часом Лі Лінь посягнув на трон, і поета, як його прихильника, ув’язнили, а потім заслали у далекий Слан. Лі Бо незабаром помилували та повернули із середини шляху. Через кілька років після цих подій, у 762 р., поет помер у будинку свого родича Лі Ян-біна, якому ми завдячуєм зібранням віршів поета. Збереглося понад 900 творів Лі Бо.
Лі Бо виділявся своєю самобутністю серед сучасників. Він відчував власну незвичайність і вірив у своє призначення. Прославляючи відважних мандрівців, він думав про себе; захищаючи вигнанців, він відчував себе переможцем. Інші поети відчаювалися через невдачі, нарікали на буденні неприємності щоденного існування — Лі Бо ще замолоду зневажив дріб’язкові тривоги і жив у безперервному поетичному натхненні, відчуваючи в собі цілий світ і через те не лякаючись самоти.
Лі Бо сумний, навіть традиційно сумний. Але й у печалі він мужній. І самота Лі Бо не схожа на тиху самоту його попередників — Мен Хао-жаня чи Ван Вея: і радощі, і печалі його безмірні — сивою волосиною завдовжки у три тисячі чжанів простягнувся сум поета! Він потребує не скромних куточків, ледь осяяних надвечірнім сонцем, а стрімких вершин, лунких водоспадів, бурхливих рік. Л. Б. сам дорівнюється до них, і, більше того, він — це той, котрий живе поміж небом і землею, котрий перебуває разом із безсмертними поміж зірок.
Лі Бо писав про все, що входило до кола тем танської поезії. У його «прикордонних» віршах — мужність, суворість і привабливий ліризм. Він не цурався і романтики походів («П’ятий місяць, — на Тянь-Шані сніг. Ані квітки, тільки холоди…»), але й тут він попереду багатьох інших поетів і пише сміливі вірші проти війн. Суворий і складний Лі Бо — автор 59 віршів циклу «Стародавні», у яких порівнює себе із Конфуцієм.
У його творчості прослідковується зв’язок із давньою народною поезією. Свій вірш він вибудовував, майстерно розширюючи межі правил, підказуючи поетам способи руху вперед, оновлюючи китайське віршування, наближаючи словник поезії до словника життя. Незалежність Лі Бо була логічним розвитком ідеалу свободи, проголошеного Тао Юань-мінем, котрого він шанував. Але Лі Бо хотів більшого: він впевнений у своїй місії поета-пророка, поета-вчителя, яка вимагає цілковитої і безжальної самовіддачі.
Лі Бо величний, але у його ставленні до людей відсутня навіть тінь пихатості: він заклопотаний людськими тривогами, він приносить радість людям, і знає про це, і хоче цього:
Слід жити по правді —
вся мудрість у цьому, вся сіль.
Про світ я замислююсь,
і про життя, і людину.
Якщо доведеться
рушати мені і відціль, —
Я краще навіки
живий схоронюсь в домовину.
(«В зимовий день…»)
Якби з усієї танської літератури до нашого часу збереглися лише вірші Лі Бо, цього було б цілком достатньо, щоби твердити про епоху високогуманної поезії.